jitlosvit.com.ua - поширення досвіду вирішення заявлених проблем

Ваш профиль
Личная почта

Извините, гости не могут использовать личную почту. Пожалуйста, зарегистрируйтесь или авторизируйтесь, чтобы стать полноправным участником проекта. Сейчас вы можете просто написать письмо администрации

«    Январь 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 
П'ять нових

Опитування ↓

Рейтинг впливовості політиків

Порошенко Петро
Гройсман Володимир
Тимошенко Юлія
Турчинов Олександр
Ярош Дмитро
Садовий Андрій
Парасюк Володимир

Архів новин ↓

Ноябрь 2017 (1)
Октябрь 2017 (1)
Сентябрь 2017 (2)
Август 2017 (1)
Июль 2017 (2)
Июнь 2017 (4)

Рекомендуємо ознайомитись ↓

Неймовірний пошук ↓

Погода ↓


Статистика сайту ↓

Пользователей:
Новых: 7
За час: 0
За месяц: 282
Всего: 9470

Приветствуем новичка:
frankietq16

Статті, інтерв'юПро не тільки мовне українське ґетто

  • 24-04-2017, 13:07
  • Додав користувач master

Нападки русскоязичних патріотів на Скрипку висвітили насправді, головну ваду цих українців, а саме, їх патологічне нерозуміння суті російськомовності, як наслідку гіркої реальності постколоніалізму, головного «порталу московського поневолення», як поживи і клею для запровадження в Україні «русскаґо міра».

Навіть оцей раптово вималюваний поділ на «ми – російськомовні» і «вони - україномовні», навіть після категоричності Скрипки, є ніщо інше як розкол, кожного разу внесений, як штамп з минулого.

Як сьогодні з’ясовується, причому без виключень, кожен україномовний, як  при совєтах і по зараз, у різний спосіб продовжує відчувати себе людиною другого сорту, бо кожного дня терпить наругу над власним я, над своєю українскістю, по суті – загнаний російськомовним середовищем в українське ґетто у власній країні.

І за що присоромлюють?  За надмірну українскість, стверджуючи при цьому, що жодних мовних проблем в Україні немає. І скандал, який підняли навколо висловлювань Скрипки, яскраво виокреслює дискримінаційне становище саме україномовних українців. Мені близькі причини слів Олега, який б’ється з цією дискримінацією в шоу-бізнесі, довгі два десятиліття. Це страшенно виснажує – ти кладеш на це життя, а зрушень практично не наступає.

Але перед тим, як прочитаєте наступне, хотів би публічно поділитися зовсім невеселою історією власної українскості. Тобто, даний допис більше стосується  російськомовних, які не переживши болю і не маючи незагоєних ран україномовності, беруть на себе відповідальність травити Скрипку за його оцінку стану української мови у постколоніальній Україні.

Моя мама родом з Вінничини, і маючи за плечима навчання на філологічному факультеті Львівського університету, який завжди вважався «рассаднікам нацианалізма», все ж, обрала для мене школу з викладанням російською, бо вважала, що я так краще інтегруюся у русифіковане середовище есесесер. Хоча сама зазвичай, говорила українською.

Отже, місто, до якого мене привезли батьки у 4ри роки, було містом-гесобудівників. І коли вони, вже на авто «Волга», з коврами, золотом і хрусталем, повертались з чергових інтернаціональних будівництв ГЕСів, десь з Саудівської Аравії чи Єгипту, то яка там українська мова? «Ґаварітє па русскі!» - летіло з вуст ґєсостроітєлєй, які мали українські прізвища, але вже чомусь з московськими приставками «ав».

І от виходиш дитиною у двір до «дєток страітєлєй развівающіхся стран» і не просто інтуїтивно, а фізично відчуваєш – «как нє кстаті твой украінскій», що твоя українська у дворі – це виклик, у школі – провокація, в магазині – недоречна демонстрація перекладених назв товарів, ціни, властивостей.

Втискаєшся школярем у битком набитий автобус, і у тебе вирветься українською «будь-ласка», і тут, з виду культурна і охайна жінка, тобі: «маглі би і пєшком, как в сєлє свойом щиром». Дитина безсила і незахищена перед цією агресією, і її крихкий українській світ провалюється так низько, що тобі доводиться конролювати себе, викручуватися в русскоязичєство, просити маму не говорити українською при твоїх друзях.

Згодом, ти їдеш до Одеси, вступати в Універ, а твій кращий сусід, до якого ти промовив якось українською, видає: «Алєг, а ты нє можеш на нармальном язикє сказать?».

І вже десь у році двохтисячному, мама якось видала мені: «Сину, як так? Я з південної вінничини, ти вчився у російській школі зросійщеного міста, батько-західняк  жодних впливів на тебе не мав (так сталося, що мати мене одна виховувала – доп-я авт.), і звідки ти такий бандерівець тоді?». Отже існує в кожній людині таке поняття, як приналежність, гени, як що хочете...

І от ти десятками років роздвоюєш власну приналежность. Вдома  і серед нечисленних своїх – рідні мова, пісні, книжки, розмови, щодо тяжкої долі українства, а у дворі, школі, авіамодельному та тваринному гуртках, – ти вдаваний російськомовний, тобто – не ти, з чужим єством.

Існувати на два взаємовиключних життя – це не божевілля? Якою має бути моя реакція, або Скрипки, або інших тисяч українців, яких ятрить кожне приниження, коли на незагоєні рани цього божевілля – російськомовні колеги, патріоти і друзі сиплють сіль про те, як сильно ми ображаємо вас, заявляючи про власну ідентифікацію у власній країні?

Виходить, запроваджуючи українську мову, українці порушують права російськомовних? У цьому місці українці мають знову виправдовуватися?

Але звинувачення і критика відрізняються одне від одного насамперед тим, що критика стосується суті питання, а звинувачення переходить на персоналії. І вже абстрагуючись від національного контексту, а сконцентрувавшись на моральному боці питання – ці звинувачення самі собою є маніпуляцією.

По-суті, у Скрипки вимагали вибачень, вирвавши його слова з контексту і надавши їм зовсім іншого сенсу маніпулятивним штампом!

Той факт, що кожен штучно створений мовний скандал завжди закінчується закликом українцям до каяття і зізнання у нетолерантному ставленні до російськомовних, – це є маніпуляція для викривлення реальності, у якій, вже ніхто не захищає свої права. Але сторона, яку влаштовує існуючий стан речей, маніпулятивно ставить бар’єри іншій.

Ви помітили, що україномовні у всіх мовних суперечках опиняються у приниженому, виправдувальному становищі? Це ніщо інше, як  дискредитація прагнень українців. Отже, навмисно брати участь у цькуванні українця, який виступив на захист своєї мови – це участь у маніпуляціях масовою свідомістю відродроджуваної після кількасотлітнього винищення нації.

Ні для кого не секрет же, що українська мова і культура у царській імперії заборонялася указами, а при савєтах вважалася пережитком, яка із зростанням загальної грамотності і формуванням радянської спільноти повинна була зникнути взагалі. То чию лінію продовжують російськомовні критики відродження українства?

Російськомовні захисники мовних прав, які не відчувають жодної мовної дискримінації в Україні, якщо їх справді цікавлять права, насамперед, мали-б прислухатися до аргументів україномовних. Донбас, теж кричав, що його не чують російською – бо не бажав почути Україну українською! 

З часом, я таки став російськомовним. Хоча, всі сайти, дописи, і всі публічні виступи – виключно українською. І ви мабуть і уявити собі не можете, яке внутрішнє піднесення охоплює мене при зустрічі з україномовним. Але наш український світ, і до сьогодні є таким малим, і нас так мало, що ми навчились розпізнавати один одного зовні.

І от, з 90-років, спочатку після оголошення Незалежності, потім Майдану-2005го, Євромайдану-2014го, спинення московської навали, твій український світ не виходить на зовні, він так і залишається у царсько-совєцькому мороці повоєнної України. І єдина втіха – це знову, майже підпільні розмови про волю і єдність нації, обираючи при цьому вирази, щоб бодай нікого з вас не образити, у власній виснажливій битві українства, де ти на підкорці відчуваєш себе жертвою.

Як не зірватися у невроз, ба, навіть не показати жодної реакції, відрефлексувати залагоджений конфлікт, витіснити з себе істерику, не допустити жодних «ідіотських» випадів російськомовним паучітєлям. Як стриматися від категоричності, історичних та патріотичних файлів... перед своїми у переважаючій більшості російськомовними візаві?

Отже, дорогі наші російськомовні критики і порадники, ви навіть не уявляєте, як нам хочеться, щоб перед кожним коментарем, стосовно бачення українцями відродження нації, ви знали як печуть нам наші незагоєні рани українства, щоб бодай спробували усвідомити відчуття цього болю, і у своїх оцінках брали до уваги.

Думаю, варто у зв’язку з цим наголосити, що відроджуване українство, вже не сприймає недавньої формули «давайте забудемо імперське визискування, і почнемо нове життя з рівними можливостями, політкоректністю, а хто не погоджується з цим, той національно упоротий збоченець».

Разом з цим, ми погоджуємося, що відродження українськості неможливе без проговорення проблеми, розуміння і усвідомлення того, що українцям довелось пережити в кількох поколіннях.

Тому, дорогі мої російськомовні критики, перед тим, як судити «нєкорєктниє випади» – відчуйте будь ласка і наш біль, проникніться ним так, щоб ми це теж відчули. 

Завжди ваш, Олег Матійців

Информация o_O

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии в данной новости.
123